Невеличке подільське село Говори знаходиться в південно-східній частині
Віньковецького району, на березі колись повноводної річки Говірки.
Можливо, воно давно загубилось би
в зелені лісів, цвітінні садків та суцільному бездоріжжі, якби не памятка старовини - графський маєток, і все те, що з
ним повязане. Отож, далі історія села Говори...
Перша письмова згадка про село
Говори датується др.пол.ХУІ ст., а точніше 1530 - 1583 рр., в податкових списках виданих Яблонським. В «Трудах Подольского епархиального историко -
статистического комитета» під редакцією Є.Сініцького говориться: «Говоры село - расположено на двух холмах и низменности при речке Вербовой (Говорке) в 15 верстах от
Новой Ушицы... На карте Боплана (ХУ11 в.) Говоры показаны на краю большого
леса, простиравшегося до Бара».
В 1661 р.
Говори належали пані Христині
Заміхівській із Потоку та були майже повністю розорені, внаслідок тодішніх
тривалих війн. У ХУШ ст. Власниками говорських земель стають пани Стадницькі.
Можливо, перший панський одноповерховий будинок в Говорах був споруджений
Петром Каетаном із роду Стадницьких. В середині XIX ст. село Говори Ушицького
повіту Пилипковецької волості належать графу Ігнатію II Стадницькому (1834- 1895),
і як весільний посаг переходять до його
дочки Рози Марії, яка в 1893 році вийшла заміж за камер - юнкера імператорського двору графа Олександра
Миколайовича Тишкевича.
Господарством керувала Марія
Ігнатіївна Тишкевич, їй належало 1177 десятин землі, в тому числу орні
землі, ліс, пасовища. В маєтку займались вирощуванням тонкорунних овець.
Чоловік власниці - граф
О.М.Тишкевич був лікарем за фахом та мав багато нахилів і талантів, полюбляв
живопис, скульптуру, архітектуру. Саме із його іменем пов'язують перебудову і
зміни будівель маєтку. На межі XIX і XX століть одноповерховий графський
будинок перетворюється на двоповерховий палац, прикрашений тильною і лицевою
колонадами, добудовується приміщення оранжереї ( де ще до 1940 року зберігались
рідкісні для нашої місцевості види рослин), підвальне приміщення
пристосовується під винний погріб.
Малий двір був огороджений
різьбленою з вапняку балюстрадою, на території маєтку паралельно розміщують два
флігелі. Зовні графський палац прикрасили скульптурні голови левів, а в
середині стіни і стеля оздоблені гіпсовою ліпкою та дерев`яним орнаментом,
підлога вистелена паркетом із червоного дерева. В одній із кімнат палацу стіни
були мармурові, за переказами тут була каплиця. Збереглися залишки керамічних
камінів, за допомогою яких обігрівався будинок.
Окрасою маєтку був парк, який
розмістився майже на 10 гектарах. Поряд із місцевими
видами дерев, в парку є сосна Веймутова, модрина, плакучий ясен. Головна алея
висаджена липами. В 1903 році за проектом графа в парку
був вимуруваний басейн. Він мав форму хімічної колби, на дні - три колодязі із
джерельною водою, які наповнювали басейн до певного рівня, стіни вимощені
дзеркалами, щоб вода нагрівалась від сонячних
променів. Оскільки парк
розбивався на заболоченій місцевості, то по всій його території були збудовані
дренажні споруди.
В період революції і
громадянської війни графський маєток не був зруйнований, але зазнав значних
змін. Частина меблів та цінностей була вивезена до Львова. На жаль, безслідно
зникла графська бібліотека, колекція посуду, картини О.Тишкевича.
В роки радянської влади в
приміщеннях графського маєтку була організована агрошкола, а в 1922 році -
сільськогосподарський технікум. Під час Великої Вітчизняної війни у флігелях
маєтку окупаційна влада розмістила конюшні. Після звільнення Поділля в березні
1944 р. технікум відновлює свою роботу в Говорах, а з 1953 року переводиться в
Кам'янець -Подільський.
У звільненому приміщення
розмістили дільничну лікарню. З листопада 1954 року в бувшому палаці графа Тишкевича
розпочало роботу технічне училище №3. За роки існування професійно - технічний
навчальний заклад зазнавав змін і перейменувань. З 2003 р. - це професійний
аграрний ліцей.
Звичайно, розміщення навчального
закладу в графському маєтку змінило зовнішній вигляд будівель, приблизило їх до
сучасності, стерло мистецькі цінності. Але в такому сусідстві є і свої
переваги: приміщення в основному збережене, не руйнується. Крім того весь час
пробуджує інтерес до старовини, спонукає молодь до краєзнавчих досліджень.
